вторник, 14 марта 2017 г.

14 березня - 155 років від дня народження Олекси Харлампійовича Новаківського

Олекса Харлампійович Новаківський (*2 березня (14 березня) 1872, Слободо-Ободівка, тепер Ободівка Вінницької області — †29 серпня 1935, Львів) — український живописець і педагог.
Мистецьку освіту здобув, навчаючись в Одесі (1888-92) у художника-декоратора Ф. Клименка та у Краківській Академії красних мистецтв (1892—1900) у Л. Вичульського і Я. Станіславського. Живописна манера О.Новаківського сформувалась на творчому засвоєнні принципів імпресіонізму. Довгий час працював у с. Могила біля Кракова.
З 1913 жив у Львові, куди переїхав за допомогою митрополита А. Шептицького. Новаківський, крім творчої роботи, займався і педагогічною діяльністю.
В 1913 заснував у Львові художню школу, що стала відомим осередком малярської культури у Західній Україні, і в якій вчилася ціла низка відомих митців, зокрема, Л. Перфецький, В. Іванюк, Р. Сельський, С. Зарицька, С. Луцик, Г. Смольський, С. Гебус-Баранецька, М. Мороз та ін.
У 1924-25 очолював факультет мистецтва Львівського (таємного) Українського Університету.
Помер у Львові, похований на Личаківському кладовищі. У Львові відкрито художньо-меморіальний музей художника.
Перед українською публікою Новаківський уперше виступив ще на виставці «Товариства для розвою руської штуки» (1901), але ширшу популярність здобув собі тільки першою збірною виставкою у Кракові (1911). Коли ж 1913 він переїхав із Кракова на постійний побут до Львова, то завоював собі галицьку публіку неподільно.
В пору, коли Іван Труш усунувся в тінь, Панкевич замовк, Сосенко нездужав, а Бойчук переїхав до Києва, вільне місце в «палаті Стики» та в опінії громадянства зайняв Новаківський. У порівнянні з ними, Новаківський переважав агресивністю своєї колористики й характеристичним для малярів «Молодої Польщі» підходом до теми. Чисте малярство з утаєною символікою барвних площ і ліній було тоді новиною на галицькому ґрунті.
Перша львівська збірна виставка Новаківського, укладена 1921, була його великою перемогою. Особливо сердечно сприйняла митця польська критика, що знайшла в ньому українського епігона краківської школи.
Краківський «Автопортрет», портрет дружини («Моя муза»), низка триптихів та кільканадцять пейзажів, побіч своєї наглядної залежності від лауреатів краківської школи, забезпечать Новаківському тривке місце в історії українського мистецтва.
Олекса Новаківський - то ціла епоха в українському малярстві кінця ХІХ - початку XX століття. Творчість художника являє собою літопис буднів, своєрідне дзеркало життя західно-українського суспільства. За свідченнями його сучасників, він належав до тих художників, які не люблять працювати у тиші своїх майстерень, віддалені від реальності, замкнені у власному світі. О.Новаківський був справжнім народним художником і йому випало творити так, щоб пробуджувати у виснажених важкою недолею земляків-галичан високий дух українства.
Його ім'я добре відоме в Польщі, де він навчався, робив перші кроки у малярстві й утверджувався як художник. Роботи О.Новаківського зберігаються далеко за межами України, у приватних колекціях. Привезені українськими емігрантами, вони презентують глибоко філософське за змістом, самобутнє за колоритом, ліричне за настроєвістю і реалістичне за суттю малярство. Чимало з його творів дбайливо зберігається у родинах галицьких інтелігентів - сучасників майстра - і передаються у спадок з покоління у покоління. Проте вони, на жаль, недоступні для шанувальників мистецтва.
Мусимо констатувати, що творча постать Новаківського упродовж довгих десятиліть існувала на поверхні нашої суспільної свідомості, як айсберг, - лише частиною свого справжнього духовно-творчого масштабу. І спричинилися до того, з одного боку, наші сумнозвісні суспільні чинники: бо вже сама небуденна, яскрава індивідуальність цього художника, складний світ його малярських видінь ніяк не давали втиснути себе у рамки соціокультурного стереотипу, що був силоміць нав'язаний нашому народові.
У сталінський період ім'я Олекси Новаківського взагалі замовчувалося, а коли в наступні роки митцеві врешті-решт було "дозволено" стати класиком, то згадувалося лише у помітно здеформованому, обкроєному вигляді. Під суворою забороною опинився і ряд важливих тем та фактів з його творчої біографії: довголітні стосунки із митрополитом А.Шептицьким, контакти з такими видатними сучасниками, як М.Вороний, родиною Барвінських, Колесс, Малицьких, Морачевських та багатьма іншими. Сюди відноситься також розгляд досі замовчуваних або маловідомих мотивів у творчості художника, - його праця над темою визвольних змагань УСС ("Стрілецька Мадонна", "Ангел Смерті", проекти гербового знаку УСС, нариси до композиції "За волю"), твори релігійної тематики ("Серце Ісуса", "Срібна Мадонна", "Мати Милосердя", ескізи саркофагу для праху Йоса-фата Кунцевича та ін.).
Принципово важливим є питання сучасної інтерпретації творчості О.Новаківського, адже малярство його, навіть на рівні найбільш знаних творів, все ще залишається сьогодні не до кінця "прочитаним", недооціненим у своїй духовно-змістовій глибині.


Комментариев нет: